Вкотре плаче печальна свіча,
Віск сльозою скрапає на стіл –
Все питає бабусю внуча:
«Для життя де знайшли собі сил?
Як могли Ви до школи іти,
Коли пухло в хатах все село,
Коли хліба зовсім не було –
І схилялись до ями світи?»
А бабуся старенька собі
Заговорить у тихій журбі,
І торкнеться голівки онука:
«Ой, тяжкою була та пора –
Та спасла нас від голоду муки
Лобода та ще липи кора…»
22.11.2014 року
