У кожного з нас є таємна кімната,
Де спить сокровенно щось тільки своє,
У згорточку тулимо зерна наявні
З яких проростатимуть такі різні «я».
В кімнату цю істинну зрідка заходимо,
Бо кава тут швидко холоне й гірчить,
Тут вікна зашторені, свічка горить,
І книжка священна лежить недочитана.
Букет щирих помислів стоїть без води
У вазі шикарній епохи барокко,
Мозаїка фальші виблискує мило
З-під усмішок-ролей, що всім роздалИ.
Собі аплодуєм - театр пороків,
Видумуєм принципи,точки моралі…
Так хочеться бути недаремно на світі,
Мріється не існувати, а жити…
І щось заважає, сплутує зорі,
В захмаренім небі важко читати,
І страшно, що буде, як свічка згорить,
Бо справжні ми тільки в таємній кімнаті.
