Ніколи не думала, що напишу пролог.
Не написала.
Ніколи не думала, що читатиму свої рядки і мене буде
хтось слухати.
І не слухали.
Ніколи не думала, що до ранку кохатимусь з негром.
Не кохалася.
Ніколи не думала, що ти мене любиш.
Не любив.
І ніколи не думала. Це ніколи не траплялося.
Але мені скількись там "...надцять"
Життя ще попереду.
Усе починаю і знову і знову. Скоро вибухну. Скоро полечу.
Полечу вище себе. Досягну небес. Згадаю улюбленого поета.
Походжу боса ванільними хмарами. Зізнаюсь у коханні. Подивлюсь ще раз Леона кіллера, заплачу над Хатіко. Прочитаю Де Сада. Процитую Петрарка. Напишу, про осінь. І знаєш усім на зло, знов поцілую твоє чоло.