Цього дня Євграф Калістратович повернувся з роботи на три хвилини раніше звичайного. Рішуче шаснувши на територію своєї квартири і не помічаючи не те що радісних вигуків своєї дружини, а навіть її самої, з дивним виразом обличчя зупинився у вітальні. Коли тиша у 5-кімнатній квартирі набула грізного характеру, а із далекого закутка неймовірно голосно стало чути, як муха відбивається від нахаби-павука, Євграф Калістратович повернувся до закляклої дружини і пробасив: - Досить!!!
- Невже роз-розвод?.. - заїкаючись, прошепотіла дружина, і абсолютно круглі її перелякані очі, здавалось, випнулися на довжину носа. За лічені долі секунди Глафіра Петрівна, як надпотужний комп*ютер, перебрала всі можливі і неможливі варіанти такої незвичайної поведінки чоловіка, але, так і не знайшовши нічого потрібного, раптом голосно заревла. - Та тю-тю, дурна, - тепер злякався Євграф Калістратович, - я хотів сказати- досить проводити свою відпустку абияк. Цього разу замість того, щоб маскувати шпалерою щілини між плитами нашого залізобетонного курника, та вести боротьбу з ескадронами тарганів, їду шукати "снігову людину". У Карпати...- блаженно примружив очі чоловік і загудів: " Мой адрес не дом і не вулиця..." - По дорозі по базарчиках полазимо, - тоненько підтягувала дружина, стараючись втиснути сказане в розмір, а головне в мотив пісні.
- Мой адрес- я їду один!!! - підконкретив Євграф Калістратович. Цього разу Глафіра Петрівна стримала бажання бризнути з очей водним розчином солей і мінералів, і лиш невдоволено засопіла...
Господар працював о одному із Київських НДІ молодшим співробітником. Правда вік його якось неприязно співіснував із посадою. Бо ще в позаминулому році Євграф Калістратович, змітаючи крем, задмухнув 50 свічок на святковому іменинному торті. В кремезній його статурі явно гуляла козацька кров... От хіба що тільки прізвище - Макапка - і де воно в біса взялося?
Глафіра ж Петрівна, відплигавши довгий час в балеті, тепер заслужено відпочивала. " Стипендія малувата" - часто жалілась вона, і може від того, економлячи для себе на тістечках і пиріжках, не гладшала на старість, як прийнято, а навіть навпаки.
На думку " графа Каліостро ", (як величали поміж себе його колеги) попорпатися в чагарниках Карпат наштовхнули, якщо не сказати зіпхнули, різноманітні з*їзди й симпозіуми в НДІ, де він трудився, та безліч брошур і журналів, де часто хизувалися фото цього феномену.
Сказано - зроблено. Прихопивши гроші, які потай накопичував на новий двигун до своїх "Жигулів", запасшись одягом, взуттям, харчами, та озброївшись фотоапаратом "ФЕД", Євграф Калістратович одного погожого ранку з осторогою поминув останній київський пост ДАІ і взяв курс на Закарпаття.
До кінцевої зупинки вже залишалися лічені десятки кілометрів. Думається, не варто згадувати, за яку ціну давався бензин нашому герою, скільки довелося "золотити" ручку шляховим інспекторам, аби не дивилися в багажник, як на спорядження пакистанського найманця. А про те, скільки разів теліпалася об ребра печінка мандрівника на рідних дорогах, і зовсім промовчимо.
Була вже пізня година, коли Калістратович, щоб зовсім не заснути за кермом, зупинився на узбіччі глухої дороги. Повне безлюддя царювало довкіл. - Завтра вже буду на місці - вголос подумав він і таємничо-радісне передчуття мурашками пробігло по тілу аж до п*ят, а звідти розлилося приємним теплом...
Але що це? Важезне гупання по дорозі засвідчило, що щось масивне і дуже швидко наближається до його автомашини. Вдивившись у темряву, Макапка заціпенів - просто на нього прямував волохатий тип завбільшки із зернозбиральний комбайн. Схожість цього монстра із своїм соплемінником у журналах була жалюгідною. Саме такою цю зустріч Євграф Калістратович уявляв найменше... " Шухер !!! " - заволав дослідник, встигаючи під тиском страху запримітити, що в його лексиконі такого зову на поміч ще не було. Повернувши ключ запалення він відчув, що серце його випало і закотилося під сидіння - двигун не заводився... А тікати ногами було вже пізно. Чудовисько підбігло до машини і легеньким рухом лапищі-руки зіштовхнуло "Жигулі" з високого насипу. Євграфа Калістратовича зателіпало-завихорило між дахом і сидінням автомобіля. - Це смерть, - встиг подумати Макапка і, прокинувся. Серце шалено металось за ребрами і кількість ударів його, певно, не порахував би лікар із дуже великим стажем. Та раптом Калістратович відчув, що його машину дійсно похитує. Сон стверджувався!!! Від другого поспіль переляку, науковець, як штучний супутник, ледве не припинив свого існування. Та вдивившись у темінь Євграф побачив, як чотири нівроку молодики "роззувають" його "Жигулі". - Ху-хух, свої, - зітхнув Макапка і навіть в абсолютній темряві можна було побачити, якою непідробною, дитячою радістю світяться його очі...
ID:
622214
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.11.2015 06:42:14
© дата внесення змiн: 19.11.2015 06:54:47
автор: Валентин Довбиш
Вкажіть причину вашої скарги
|
відміnno... 
