Не читай моїх віршів уголос,
Не сприймай серйозно їх, прошу.
Для декого можливо графоманство,
Сама ж так душу звірюю свою.
Я душу і думки довірю лиш паперу.
Він мовчки стерпить все, що напишу:
І біль, і смуток, й радість - все, що треба...
Розділю з ним і гамір дня, і тишину.
Та все частіш приходить відчуття,
Що зовсім розівчилась говорити.
Що всі слова, і мрії, й почуття
Живуть в шухляді під замком закриті.
Тому змінюю перший рядок:
Прочитай мої вірші уголос -
До реальності зроблю я крок
І сама себе сприйму серйозно.
