Віхола- хурделиця, снігова , чарівна,
Легким шлейфом стелиться, крижана царівна.
Обнімає віхолу вітер щиро, ніжно,
І шепоче пристрастно: "Люба, мила, сніжна..."
А примхлива віхола все пручається,
Із міцних обіймів виривається.
" Ой, не буду ,вітре, я з тобою,
Бо не пара дід старий з молодою.
Палко пломеня я кохаю, удалого,
Гарного, гарячого, молодого.
Буду по світах я блукати,
Пломеня- красунчика виглядати.
А ти, вітер- дідугане, відчепися,
Відпусти з обіймів, не тулися."
Полетіла віхола в світ широкий,
І знайшовся в пошуках ясноокий.
" Ой, як довго, пломеню, я блукала,
Та нарешті щастя я відшукала."
До грудей коханого враз припала,
Жити з ним в любові так бажала.
Душу захололу мріяла зігріть,
Та згоріло серденько, віхоли за мить.
А невтішний вітер все блукає,
Віхолу- хурделицю по світах шукає.
Марні його пошуки й сподівання,
Бо згоріла віхола від кохання.
Т. Семенченко
