Я хочу і можу собі уявити,
що завтра настане спокій,
Стабільність життя по всій Україні,
примирення перші кроки.
Але як мені уявити життя,
де лишилось так мало віри?
Віри тим, що зганьбили себе зрадництвом
і брехнею себе зганьбили.
Я ніколи не зможу пробачити тим,
хто зривав синьо-жовтий прапор.
Тим, хто махав триколором загарбника
і нагинав нас раком.
Я не хочу почути завтра і знову,
лозунги путінських псів.
Тих, що не знають слова – Вітчизна,
їм мій одвічний гнів.
Як я зможу подати руку,
подивитись по дружньому в очі?
Коли знатиму, що ось ця сука
на російському була боці.
Якщо стільки довкола перевертнів,
чи я зможу спокійно спати?
Сьогодні України люблячий син,
а завтра ґвалтує матір.
Я хочу і можу собі уявити,
що завтра настане спокій,
Стабільність життя по всій Україні,
ось тільки не знаю доки...
