Т. Шевченку
-Оксано, Оксано...
Самотній згораю.
Любов нерозтрачену
множив на гарт.
Та що там...
Минулось!
Дарма нарікаю.
Дивися, Оксано,-
скидає сніг сад...
Та що ж я...
Оксано!
У мЕне сім'я є!
Слова - любі діти,
вишневий мій рай...
Собі обіцяв,
що тебе не згадаю,
та бач...
в твому імені - серця розмай...
Згадаю, всміхнуся
тим споминам нашим,
коли світ барвінком
стелився до ніг.
Нарешті, щасливий
я вже не заплачу,-
з думками про тебе
полину в політ!
А ти помолись
за сирітськую душу,
молитва твоя -
то є мій оберіг.
Вікно прочини,-
спокій твій не порушу,-
лиш словом вернусь,
коли зійде цей сніг.
Оксана Коваленко - перше кохання Шевченка ; сусідська дівчина , з якою він разом із сестрами ріс , була всупереч своєї волі (як кріпачка) видана заміж за іншого . Саме про Оксану згадує Шевченко в "Мені тринадцятий минало " , " Ми в купочці собі росли " та інших своїх творах .
