Зацвіли груші в моєму саду
Духмяним, білим, рясним квітом,
В свій сад не знаю, я, коли прийду
Осінню плакучою, чи теплим літом.
Губляться мої стежки-дороги
В сивих задумливих роках,
Лиш сняться батьківські пороги,
Червоні маки на нескошених лугах.
Пахне до нестями у дворі спориш
Ластівки з-під стріхи визирає,
На часинку зупинись, куди біжиш
Вороття рокам назад не має.
Та несуть мене роки невпинні
По своїх завихрених стежках,
По дорогах рівних, по купинні,
По своїх незвіданих шляхах.
Подаруй мені, о доле, крила
У житті своєму я ще не літав,
Ти колись мені малому говорила
Щоб скоріше ріс я, виростав.
І ось перед тобою я обвітрений
Студенними і теплими вітрами,
Сонцем гарячим обпалений,
Гартований холодними снігами.
Подаруй мені, о доле, крила
У свій сад я хочу ще злітати,
Ти, колись, мені малому говорила
Батьківського порога не можна забувати.
Прилечу я і вклонюся в ноги
Обвітреним, обпаленим рокам,
Простіть мене мої оббитії пороги
За даровану дорогу вдячний вам.
