Ота любов, терпка , немов печаль.
А вже окутує тебе теплом підступно.
Та то ж не я. Не я, на жаль .
Хоча , цілком можливо я наступна.
Ота любов, гаряча, як вулкан.
Запалює . Та так, що вже й не сила.
Спочатку - ніби щастя океан.
Насправді, тільки мором нас скосила.
Ота любов, непереборний страх.
І ми без бою здатися не можемо.
Сумні такі, у маминих піснях.
Печаль утопимо і думку переможемо.
Ота любов. Така ода жалю.
І нам її цілком не зрозуміти. Бо дуже просто - лиш сказать :"люблю".
Треба це довести ще зуміти.
