«Я все віддав Сонцю
Все крім тіні моєї...»
(Гійом Аполлінер)
Ми сонцепоклонники –
Люди у плямистому одязі
З важкими черевиками днів,
З металевими знаряддями довгих рук.
Наше коротке буття – офіра:
Все віддаємо
Жовтому Сонцю майбутнього –
У синьому небі Волі:
Наші душі, тіла, серцебиття, подих,
Подерту скатертину мрій
І вишиту сорочку радості,
Прозору воду спогадів
І солодкий мед пережитого:
Все віддаємо тобі – Сонце!
Тільки тіні,
Тільки оці сірі тіні
Лишаємо собі чи то іншим:
Має щось лишитися після,
Що має блукати в сутінках
І нагадувати про нас живим...
Ви , Артуре , маєте осяйну душу ...Тому навіть на війні ... думки Ваші чисті ... прозорі і сяють , як промені сонця ...На Вас і Вашу філософію життя ... на Ваше уміння тАк сприймати обставини життя - хіба що залишається рівнятися ...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я вже повернувся додому.... Тепер треба інакше жити, мислити, писати.... Поки що писати інакше не виходить....
Шановний Артур .Сонце нашого майбутнього це Ви ,і у вашій особі всі героїчні захисники нашої Батьківщини.Земний вам уклін і благословення Неба.Написано пречудово.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
жертвоприношення - це те, чого я не розумію в християнстві (і в Старому Заповіті, й у Новому, бо ж смерть Христа хіба не жертвоприношення?) цікавий погляд на це в поемі Лесі Українки "Одержима". Хай Ваша офіра не відбудеться, бо й так уже занадто темно на Землі від тіней...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00