між тисяч облич у навчальному корпусі вишу
я замість споріднених поглядів бачу відтінки дзеркал.
закутавшись у фрустрацію, вслухаюсь у мертву тишу,
а тиша сміється у відповідь. це карнавал!
тут кожен копає навчальні ходи у блискучу кар’єру,
і, переконані в святості більшості точних наук,
тут розраховують масу добра у центнерах,
вимірюють душу та постять любов у фейсбук.
на всі запитання тут є вже готові шпаргалки,
готові цитати та висновки із філософських праць.
твою особистість стискають до пропусків у журналі
відвідувань. тебе б замінив звичайнісінький програвач,
якби на заняттях він вчасно вигукував правильні фрази
та кілька разів на місяць доповідав з листка,
щоб, загалом, не заважати системній співпраці
лінивих студентів, байдужого викладача.
але що робити, коли ти вже є у списках?
отож, відсидівши на парах сім-вісім пекельних годин,
ти йдеш до гуртожитку, спиш у тісному ліжку
і розумієш, що завтра безцільно блукатимеш
тим самим поверхом, вкотре один.
P.S. Якщо вам на першому курсі кажуть «забудьте все, що ви вчили у школі» , то не переживайте. Ви в будь-якому разі це забудете. Як і багато чого іншого.
Написано гарно.Через кілька років ці безцільні блукання будуть видаватися найцільнішими та найкарнавальнішими...,або Ви вибрали не той виш
