1) Золоті дідові руки
у мого діда були золоті руки
за що б він не взявся
все робилося золотим
я думав як був малий
що це дідо змайстрував осінь
і весну із білого і зеленого золота
(мабуть і гори наші що із чистого золота
теж дідових рук справа)
прадід моїх дітей
прапрадід моїх внуків
прапрапрадід моїх правнуків
він столярував
і дерево в його руках
ставало золотим.
пам’ятаю з дитинства
(янгольської пори)
запах золотої стружки…
а ще дідо мій грав на скрипці
(я про це вже писав)
і коли в золоті свої руки він брав смичок
то і скрипка золотою ставала
і музика…
мабуть я написав свій перший вірш тоді
коли мою шкільну ручку
дідо потримав у руках своїх золотих
2) * * *
Весною на кожному дереві
воскресає Господь розп'ятий.
Він — Цвіт, який в'яне
та знову і знову вперто
квітне у наших серцях.
Він — Плід — Хліб і Вино.
Пробуджуймо в собі
Голод і Спрагу.
Весною на кожному дереві
воскресає Господь розп'ятий.
3) * * *
в мене навіть подушка обписана
називається — дописався до ручки
бо з ручкою сплю-їм-живу
треба б запатентувати
новий вид спорту — спортивна віршеходьба
бо й на ходу віршизую
прошу не здавайте мене в божевільню
або на досліди
4) РЕБРО
це так наче
вирвали з тебе ребро
а воно у тобі болить
як болять ампутовані ноги чи руки
і ти з цим живеш
якось
хоч відчуваєш ніби в тобі не все на своєму місці
інколи здаєшся собі поламаним механізмом
якому нІкому продукувати ніжність
та коли ти раптом зустрінеш Її
то зарубцюються рани
і ти відчуєш що все в тобі так як треба
тільки серцю затісно
5) Голготіада
Христос воскрес! Воістину!
для нових і нових розп'ять!
Давайте Іуд всіх повісимо.
Хто хоче із себе почать?
Хто хоче хреста потримати?
А мо' й на Голготу нести?..
Розіп'яли і Сина і Матір.
Воскресли. І знов — на хрести.
6) * * *
Пилата душать палати,
Пилат не може заснути.
Хто Той, що без вини розіп'ятий?...
Пилате, минулого не повернути,
думай як завтра бути.
У кожному кого розпинатимуть
бачитимеш Його,
поки не —
або — закинеш на свої плечі хрест,
або — на душу петлю.
Пилата душать палати,
Пилат не може заснути.
Думай, Пилате.
7) вірш без кінця
день став дощем
і знову
ллються крізь сито душі
дощі
дощі
люди (не) ховайтесь мерщій
під парасолями власних сердець
об які б'ються дощі мов хрущі
люди мерщій
бо йдуть
по землі й по воді
дощі
дощі
апостоли Джерела
в небі і тут
де неба тільки тогО
що в дощі і душі
день став дощем
і знову...
8) вірш без початку
вірш без початку
можливо з кінця
чи з середини
ось так зненацька застав мене
серед зливи
за вікном душі
не питайте про що цей вірш
(я ще його дописую)
можливо про проливні дощі
може про таємницю якусь
або НІ ПРО ЩО
цей вірш без початку
і можливо вже без кінця
та – із золотою серединою
ось як з нічого зробити поезію
до речі це назва наступного вірша
9) ось як з нічого зробити поезію
ось як з нічого зробити поезію:
уявіть що нічого – це все
а якщо є все
то про що тут говорити
маєте вірш про все
а отже це справжня поезія
та й чи буває
вона не справжньою
є або поезія або…
знаю скажете «вірш з нічого»
так в тому ж і суть
щоб з нічого зробити поезію
бо нічого – це ВСЕ
10) МОХ
(вірш-гіпноз)
Живучи – спимо. Засинаючи прокидаємось.
Прокинулась думка, що туман – мов мох.
І слова – наче мох думок.
Душа в тілі – як мох.
Чому саме мох?
Бачите його? (Уявіть!)
Чуєте його запах: (Уявіть!)
Уявили? Саме тому і мох,
що ви його зараз бачили і чули.
(Клац пальцями)
Прокиньтесь! із сну у сон.
11) вірш-гіпнозотерапія
(майжемантра)
слухайте (читайте) мене уважно
виконуйте те що я вам кажу
на рахунок три
ви заплющите очі
і будете чути лише цей голос
наче в собі
раз
два
три
перехлюп трав
тиша цвітіння
струмочків дзюркіт із горла птаства
солодка гіркота
вас приголублюють ангели
їхні обійми
міцні і ніжні
так обіймають тільки
кохані
матері
діти
…
на рахунок три
ви відкриєте очі
і заберете ці відчуття з собою
раз
два
три
12) я чую як б’ються ваші серця
я чую як б’ються ваші серця.
невимовно приємно слухати
бій сердець щасливих молодих матерів
а також
серця взаємно закоханих
та дуже важко склеювати цими словами
розбиті серця
але ви тільки дозвольте мені…
добре мати цей дар – здатність чути бій сердець
але це водночас прокляття
бо душа розривається від того
як б’ється серце вдови чи матері
яка втратила сина…
серця що розіпнуті горем
б’ються немов об мури
за якими їхня надія
віра
любов
знаєте зараз в серці моєму
б’ються мільйони сердець
а в Серці Господа
і Його Матері Мадонни Миру
б’ються серця
всіх людей
всіх світів
всього сущого
…
я чую як б’ються ваші серця
(тепер це вже Його Голос)
13) Боготорг
«Ікони -
продаються ікони
на кожному кроці»
Надія Дичка
Продають Господа лЮди з кожною іконою
Куплений Спаситель – розіп’ятий Спаситель
На іконі Христос не воскресне
Якщо мертвий в серці то й серце мертве
Продають Господа лЮди
Ті що вітали Його на ослі
розпинають продаючи і купуючи
А Він же віддав Себе нам задарма
в Хлібі й Вині і в Слові
14) * * *
Ще не було Зорі. Марія – немовля ще.
А весь вже тоне світ у підступі й брехні.
Невже на цій землі усі такі пропащі?
Не вже на цій землі не буде по війні?
Та поки ці думки пройшли шеол і небо,
печальних оцих слів торкнулася Рука,
Марія підросла – для людства, не для себе
й Месію народила у яслах цих – рядках.
І ось цей вірш вже – хрест. Месії тридцять три.
Спіткнувшись Він встає в Дорозі на Голготу.
Несе цей хрест та враз – прокинулись вітри,
то наших душ гріхи, й бездійство і підлота.
А ось вже – та гора, де всіяні хрести.
І вже у цих рядках розіпнутий Спаситель.
Ми розп’яли Його і власних душ світи.
Воскресне? Так. Та знов розпнуть несамовиті.
15) * * *
Доспілим яблуком впав Голос.
Скуштуй його, для тебе спів.
І розімкнеться часу коло,
прозріють почуття сліпі.
Все говоритиме безмовне,
усе почує, що глухе,
як тільки змовкне все двомовне,
і згине нице і лихе
в твоєму серці (шрам на шрамі).
Немає місця вже для ран.
Не вчать нас жити у бедламі
ні Біблія, а ні Коран.
16) * * *
круки викльовують квітам очі
жебрачка Поезія просить подати ради Бога
хоч кілька монет уваги
бо дуже важливо слухати
(незабаром цю здатність
занесуть до Червоної книги
відкинутих Божих дарів)
людство ледь зряче
все ж дивиться загребущими пальцями
та не туди
не помічає в чаду байдужості
що круки викльовують квітам очі
17) * * *
пером із крил смереки
пишу цей вірш
не пастою і не чорнилом –
смолою смереки і соком
гірських лісових ягід
не слова це а –
знимок голосу біля кринички
18) Музі
Пісню творять і жіночі руки
Я. Дорошенко
твої руки – як пісня
до якої доторкнутися можна
вони перетворюють в музику
все до чого торкаються…
я цілую Мелодію
а вона мене обіймає
ми щасливі бо творимо
і в тому ж наше нещастя
19) * * *
Все цвіте до чого Весна торкається
навіть серце моє заквітло
і на стеблі пера розбутонилась квітка
Все цвіте. навіть каміння
стіни вкриваються цвітом
лише не цвітуть автомати
а сліпа куля марить серцем весни
20) Остання мрія
Мрія, що здійснилася – не мрія.
Хто колись розбудить нас із сну?
Я останню мрію відімрію
і відпущу тишу ворону.
Хай вона помчиться в далі долі,
хай для серця сонце віднайде.
Шлях Чумацький сяє аж від солі.
Тихо Тиша з Піснею іде.
надзвичайно глибоко. не можна читати не думаючи, не обмірковуючи. який вірш припав більше до душі? створюється враження, що потрапив у чарівне колесо, з якого не викинути жодної спиці, так само як не можна визначити, яка спиця краща, чи потрібніша, чи важливіша... прекрасна робота!!!
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та не здамо тебе в божевільню. Але ти хоч пиши, що ти хочеш сказати. А то в тебе слова, як камінці в горах. Ти ідеш, цепляєшся за них, безпорадно виражаеш свої емоції та ще називаєш їх віршами.
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Розжовувати і в рот класти не буду. Хочеш розуміти таку поезію, яка не вкладається в рамки? Читай цю статтю -- https://vk.com/topic-33372639_26020634 - це про мого учителя Князя роси, генія метафори Тараса Мельничука
А вірші твої - криниця мудрості і світла! 
Недарма у твого діда були золоті руки. 
