Знов смутком, наповнені очі,
В тривозі й надії прожитий день…
І так палко, ти прагнеш в ночі,
Пригадати щастя і вересень…
І хочеш побачити небо –
Завжди безмежну, бездонну блакить…
Лиш треба, змінити що-небудь,
Треба змінити, хоча би, на мить…
І хочеш забути про смуток,
Втекти із полону, своїх думок…
І з зірваних квітів, з пелюсток,
З загублених мрій сплітаєш вінок…
І знов, довго дивишся, в очі,
Незнайомих й пересічних людей…
І шукаєш щастя уроче,
В загубленім світі марив й тіней…
