Той,що шукає славу
серед квітів,серед людей,
серед снів,серед віщунів,
знайде серед ляльок,
де смикають руки камінні тіні.
Серед листя,
що падолистом закриває
неусвідомлену брехню свого буття.
Запонтамінене життя,
стане правдою сього світу,
де списом сухого дуба
списані сувої,
клапті тимчасового,
що шукали собі слави,
а прийшли у осінь істини.
Де вічно зеленіє трава,
яка має душу і не гине.
У ній дивляться квіти-очі,
нескінченої радості,
у самісіньке лоно неба,
без слави і докору сумління.
