Солодкий трунок поцілунку ще не в сердці
від рук тепла не закипає поки кров,
твій погляд ніби щойно був в люстерці,
лиш в пам'яті луна від сміху знов і знов.
Зустрів тебе і раптом, гармонійний спокій,
в блакитно-сірих виразних очах,
в розмовах наших, в посмішці рожевощокій,
я розчинявся в них, немов туман в ночах.
Прекрасну мить боялись сполошити,
гордо старались ми не помічати час,
все встигнути, проте не будемо спішити,
лишень обійми на прощання гріли нас.
Ранок заніжив, не хтів відпускати,
чекав, чого чекав я? чуда? знак?
в реальність треба знов себе, тебе вертати,
й чекати зустрічі та відповіді з "НІ" на "Так".