«У лісі все якось не так...», -
Птахи розносили повсюди.
Про це не чув хіба їжак,
Йому заклало, чи надуло,
Що мусив сперезатись весь
І так ходив та й мало слухав.
А решта ж знали, щось буде
Та між собою шепотілись,
Зайці все правили про піст,
Без нього ж «гріх у лісі жити»,
Білки їм вторили у слід,
Що «треба ближнього любити»
І всі шукали чому так,
Коли малий, то тихий й бідний,
А як вже виріс і піднявсь
Та загострив немалі зуби,
Тоді чекай від нього всяке
Або порве, або ж загубить
Податями твоє життя,
Вспівай лишень тоді рятуйся...
І навіть вже старий ведмідь
Від стану справ таких втомився,
Тож скликав якось лісний збір
Із тимчасовим перемир’ям
Для тих, що вчора ще могли
Малих додолу нахилити,
А між собою перегризтись
І розказати «то не ми».
Отже зібралися разом.
Для цього вибрали поляну
Де височіли три пеньки,
Вони трибуною були
І заміняли часом сцену.
Взяв першим слово, не баривсь,
Авторитетний в всьому лісі,
Неперевершений ведмідь.
Уже старий, та повний міці,
Почав з такого він своє:
«Допоки мій лісний народе?
Допоки вишкрібків терпіти?
Учора ще були голодні,
Сьогодні ж, правди ніде діти,
Жирують й менших пригинають!
Страху не відають й не знають,
Як в милосерді пожаліти!
Беззахисних й завжди нужденних
Гризуть в своїм немилосерді
І ненаситності своїй!
Вбивають з жадності і просто,
Щоб зверхність свою показати,
Закон забувши і порядок
Порушивши лісного братства!
Вовки безумні й хитрі лиси
Так знахабніли, що бурлить
У жилах кров моїх сьогодні!
І в серці ненависть кипить
До виродків забувших совість
Та правди прагне справедливість,
Не можна нам так дальше жить.
!..», -
Притих на мить, обвів всіх взором,
А потім крик, зірвавши ліс
Й птахів піднявши полохливих,
Таке до зляканих доніс:
«Судити всіх, вина на кому!!!
Усіх, хто в крові завинив
І в жадності життя згубив,
У ненаситності потонув
Та в невблаганності убив!..
Судити тих і всіх казнити!!!
Наш вирок їм буде страшним,
Суровим й дійсно справедливим,
Комусь знайдеться в ньому смерть,
Когось чекає не погибель,
А вигнання за межі лісу...
І щоб назавжди, щоб довічно,
З прокляттям роду й забуттям!
Когось помилуєм й залишим,
Якщо не сотворив він зла,
А був в невіданні причетний.
Такі, нехай невмисний гріх
Лісному братству відпрацюють
Й живуть у користі своїй.
Судити всіх, вина на кому!!!», -
Сказавши це, собі затих.
І тільки було добре видно,
Як серце рветься із грудей
І погляд злобою палає
На ворогів лісного краю,
До пожирателів дітей.
Піднявши лапу він промовив,
Оглянувши своїх синів
Й подаючи потрібний знак:
«Усіх у клітку під арешт!
Вовків, лисиць і чупакабру,
Куниць та ласиць. Всіх туди!
Щоб дочекалися вердикту
Й заслухали за що винить,
Їх справедливо лісне братство,
І що чекає дальше їх...»
Й загомонів довкола ліс,
У звинуваченнях для тих,
Що вчора ще страху не знали,
Сьогодні ж блеючи благали
Помилування у дрібних
Та в боягузтві не хоробрих.
А ті з ведмедем не боялись,
Казати правду не стидались,
Вже гонорові і речисті
Віщали всім відверті мислі.
В думках не знаючи страху,
Не боючись уже нічого,
Лупили в очі, а не в брови,
Вбивали цвяхи у брехню.
Зривали блуду «щирі маски»
І все це було без жалю,
З презирством слабшого до старших,
У радості сказати все,
Про що мовчав й чого лякався,
Тепер ж у прагненнях зазнався
Й забув що він таки ніхто,
Що його підленьке нутро
Завжди ховається у мушлю,
Не хоче бідний, але мусить,
Не відповість то промовчить.
Та бач з ведмедем все інакше,
Він допоможе й захистить...
Пройшов суд швидко без заминки,
Всі звинувачені й їх вчинки
Були розібрані детально.
На гору підняті всі тайни
І кожному був свій вердикт:
Вовків до смерті засудили,
Лисицям вигнанство вчинили,
А решті дали різний строк,
Щоб виправлялися потроху
Й трудились з користю для всіх.
Так порішили й розійшлися…
Ведмідь же на пеньку сидів
І прислухався до бурління,
В пустім від ранку животі.
Згадавши судові події,
Підвівся гордо і побрів,
У пошуках чогось смачного,
Чогось доволі їстівного.
Тут до переліку пожив
Потрапила мала косуля,
Вона так радісно вильнула
Маленьким хвостиком своїм,
Так притулилася до лапи
Старого дідуся ведмедя.
Аж, хрусть!.. І сталася не жадність,
Відбулась лиш проста потреба.
Закінчивши стрімкий обід,
Згадавши судові події,
Ведмідь зригнув косулі мрії,
Підвівся гордо і побрів,
Плануючи вже новий захід,
Готуючи вітальний спіч,
На день народження у зайця...
Що було потім не скажу.
Все сталось так, як мало статись,
А хто захоче розібратись,
То аналогії знайдіть
Там, де зі змінами прийшло
Нове щось, та не зовсім краще,
Якщо ви знаєте про це,
Якщо вам хочеться дізнатись...
ID:
583569
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.05.2015 21:23:28
© дата внесення змiн: 09.06.2020 20:51:48
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
