|
Осінь …
Коли дерева почали скидати з себе свою золотаву одежину, до мого серця непомітно прокралася осінь. Вона міцно огортала мою тендітну душу своїми холодними обіймами, наче жадала перетворити моє серце у суцільний кусок льоду. Мене переповнювало сильне почуття самотності. Ніби я, це те саме дерево, стою оголеною та беззахисною на краю глибокої прірви, де немає більше ніяких ознак на існування ще якогось життя, яке могло б врятувати моє зранене серце.
Лише вітру, який пронизував мене з ніг до голови своїм холодом, я вивернула всю душу навиворіт, думаючи, що таким чином я раз і назавжди зможу втекти від цього нестерпного болю, але він ще довго не міг мене покинути. Покинув мене лише він, так безжалісно і безповоротно. Пішов іншою стежиною, яка стрімко стелиться перед його ногами зовсім у протилежному напрямку, все більше віддаляючись від мене.
Цього осіннього вечора, я востаннє дозволила собі приблизитися до будинку, де він живе. Раптово дмухнув холодний вітер, а жовтувате листя закружляло у танку, я підняла голову до верху і побачила його. По моєму тілу пробігли мурашки і серце трепетно забилося. Я з обережністю та страхом, що він може мене замітити, намагалась закарбувати його образ у своїй пам’яті. А він, як завжди серйозний і задумливий стояв на балконі затягуючись сигаретою. Провівши з ним півжиття, я так і не зуміла навчитись читати його думки по очах. Мені залишалось лише одне – сподіватись, що у цю мить, він думав саме про мене.
Я стояла біля його будинку наче прикута до землі й здавалося, що життя втратило будь-який зміст. Я не могла зробити й кроку, а на очі наверталися гіркі сльози розпачу, болі та безвиході. На жаль, у реальному житті немає спеціального годинника, який би міг перенести мене у минуле та дати можливість повернути життя в потрібне русло. Моя безвихідь полягала в тому, що мені потрібно було прийняти той факт, що нам ніколи вже не бути разом. Отож, жовтень 2014 року став для мене фатальним.
Тим часом, з дверей його відчиненого балкону, як зазвичай у нього буває суботніми вечорами, долинав веселий сміх рідних. Мені відразу згадалися ті часи, коли я сміялася разом з ним та його сім’єю. Це було так давно і на мить мені здалося, що це був лише гарний сон, після якого не хотілося прокидатися.
Усі ці п'ять хвилин, що він провів на балконі палячи свою сигарету, я милувалася його ніжними рисами обличчя. В глибині душі я палко жадала, щоб вони тривали вічно. А перед моїми очима, ніби як перед смертю, промайнули всі дні проведені з ним. І я, у котрий раз повернулася у спекотні літні дні 2010 року.
Літо …
1 липня був тим особливим днем, який більше ніж на чотири роки пов’язав наші долі. День розпочався, як зазвичай, о шостій ранку із запашної кави. Вийшовши на свій засклений балкон я відкрила вікно, глибоко вдихнула свіже повітря та із задоволенням зробила ковток свіжозвареної кави. Я дивилася на краєвид, що відкривався з моєї квартири гадаючи, який сюрприз мені підготував сьогоднішній день. А у повітрі вже відчувалася незвична аура, яка заставила моє серце стривожитись.
Як не дивно, інтуїція знову мене не підвела і день видався зовсім неабияким. Я зі скандалом звільнилася з роботи офіціанта у досить дорогому та престижному ресторані, що знаходиться у центрі міста. Хоч довелося пропрацювати там не довго, але на душі шкрябали кішки й серце тихо плакало від самотності і розчарування. Я довго блукала вулицями міста, з очей безперервно лилися сльози, та я все дивилась на перехожих людей, які виглядали надзвичайно щасливими та безтурботними і від цього мені ставало ще гірше, здавалося ніби весь світ обернувся проти мене. Мою увагу привертали щасливі парочки, що мило воркотали проходячи повз мене, наче крім них більше нікого не існує. У цей момент, мені найбільше хотілося знайти своє кохання довжиною з життя. Мати біля себе людину, яка б змогла забрати частину мого болю собі. Хотілося відчути трепетні почуття кохання, турботи та розради.
День підходив до завершення й непомітно почала підкрадатися зоряна ніч. Я емоційно стомлена пришкандибала додому, випила чашку зеленого чаю та ще довго не могла прийти до свого звичного стану. І тут, так раптово і несподівано, всього лиш за одну хвилину, весь мій світ перевернувся з ніг на голову. Чи то дідько поплутав чи якісь невидимі вищі сили за ниточку притягнули мене до цієї всесвітньої павутини – мережі Інтернет. Цієї ночі у одному із найпопулярніших серед молоді чатів він написав мені «Привіт!». Фантазії у мене ніколи не бракувало, і як зазвичай, я творчо підійшла до створення свого псевдоніму, який став винуватцем нашого першого діалогу. Саме з цієї хвилини все розпочалось.
У відвіданні мною цього чату ховалася надія покращити свій настрій та хоча б частково відволіктись від негативних подій, які трапилися зі мною того дня. Я навіть подумати не могла, що саме у такому місці зустріну своє кохання. Що так несподівано наше коротке та не вимушене листування переросте у ніжні почуття, що зігріватимуть серце.
Тієї ночі я була чутливішою ніж завжди, і моя душа несамовито прагнула тепла, зближення і гармонії. Мій співрозмовник видався близьким душею або ж мені необхідно було відкрити комусь своє серце, щоб скинути весь тягар, який заполонив мене цілком.
У першу ніч знайомства, спілкуючись з ним на загальні та жартівливі теми, він раптового зник, як я тоді думала, навіть не попрощавшись. Моя увага була сконцентрована лише на ньому, такому близькому і водночас далекому, і зовсім незнайомому, що навіть я не зауважила, як він ввічливо попрощався та побажав усім медових снів у загальному віконечку чату. Цей факт мене надзвичайно обурив. Як він насмілився піти не попрощавшись зі мною особисто?! Ці думки ще довго не давали мені спокійно заснути.
Весь наступний день я не могла дочекатись коли стемніє, щоб знову зайти туди, надіючись побачити його у режимі он-лайн. Мої очікування здійснилися і я побачила його нік на екрані свого монітора. Жартома та дещо нахабно я висунула йому свої претензії щодо його неввічливої поведінки минулої ночі. Таким чином, між нами знову зав’язалася бесіда, але цього разу обговорювалися більш особистісні теми. Зовсім не знайомій людині за дві ночі спілкування я зуміла розповісти про себе все: про своє життя, роботу, мрії й сподівання. Розповіла про непереборне бажання поїхати кудись далеко-далеко, де не буде знайомих лиць, шуму сторонніх голосів та інших звуків вулиць. Тож він, будучи людиною відзивною і доброю, не вагаючись, відразу запропонував мені вирушити з ним та з його друзями на декілька днів у подорож до мальовничого села у серці Карпат, навколо якого підносяться вершини гір та відкривається чудова панорама.
Хоч все закінчилось між нами, але я ніколи не шкодувала, що тоді поїхала разом з ним. Адже саме там, ми вперше стали одним цілим, наші долі переплелись і я вперше почула ніжні слова кохання, слова, які мені досі не по силам забути: «Я нікому ніколи тебе не віддам!». З того часу багато води спливло, але саме цей момент постійно прокручується у моїй пам’яті.
І знову осінь …
Я стояла близько тридцяти хвилин навпроти його будинку склеюючи уламки свого розбитого серця. Згадувала незвичайну і стрімку історію нашого знайомства. А він вже давно допалив свою сигарету, так і не помітивши моєї присутності розвіявся вітром наче дим. Притихли звуки сміху його рідних і погас той маленький вогник, який жив у моїй душі. Я відпустила його знаючи, що ніколи не зможу забути його ніжні руки, звук його голосу та теплих обіймів. Остання сльоза скотилася по моїй щоці, і я знесилена попрямувала подальше від нього.
Як і до знайомства з ним, у моїй душі знову запанувала осінь. Але я знаю, що люди схожі на дерева, скидають з себе своє старе пожовкле листя задля того, щоб восени дати можливість розпуститись новим зеленим листочкам, які наповнять їх життя радістю, новим коханням й мріями. Все з часом проходить, і ці написані рядки теж колись вже не будуть більше хвилювати мою душу. А зараз, я просто йтиму вперед з посмішкою на обличчі з надією так само раптово зустріти своє справжнє щасливе майбутнє.
10.06.2015р.
ID:
586591
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.06.2015 15:20:11
© дата внесення змiн: 12.11.2015 09:53:09
автор: Nimfa
Вкажіть причину вашої скарги
|
