Що взагілі зі мною стало?
Наскільки я готовий?
Коли я зірвусь на палю?
Тримаю ніж столовий,
Малюю маслом по хлібині,
Не пам’ятаючи родини.
Я не згадую трепетно,
Ніжно більше не згадую
Нікого, з ким із лепетом
Можу досі вести нашої.
Може, не можу, може, вже не так.
Сором не проривається, чи це знак?
Сором надривається, совість в судомах,
А я в блаженстві, а я – спокій.
Напрочуд, є відчуття, наче в оковах
Хтось, і заселив він колодязь глибокий.
Мене рідше вмовляють,
Але ще, мабуть, покладають надії.
Майже вже не докоряють,
Я ж цього хотів – свободи своїм діям?
14.04.2015. Кйв, 316.
\PzN/.
