Вір мені. Хоч у Долю не віриш, то може й не треба,
Вона надто досвідчена й надто премудро-стара,
Щоб минути нас двох, коли зорі із вічного неба
Наші душі зв’язали, хоч часто розводять тіла.
Не буває отак випадково поєднаних зроду.
Моє щастя – з тобою, та все має свою ціну.
Щоб у Долі могла заслужити тебе в нагороду,
Я усі негаразди й тортури у неї пройду.
Вір мені. Та насправді чи вистачить мудрості й сили,
Я не знаю, пробач. Бо я інколи надто м’яка.
Хтось отруєне яблуко дав, а я взяла й вкусила,
І, наївна така, не помітила там черв’яка.
Хтось любити хотів, а я надто пручалась щосили,
Бо не знала любові, що чиста, як щира сльоза,
Бо минали, зминали і в жертву мене приносили,
І з роками потрохи черствіла тендітна душа.
Вір мені. Я з тобою – за небом, за обрію краєм,
За межею останнього розстрілу моїх причин.
Досить принципів, геть. Я тебе назавжди обираю
На усю безкінечність життєвих і творчих глибин.
11.06.2015 р.