Ну що ж, прийшла пора прощання,
Пора красивих вдячних слів,
Пора, коли звучать вітання
В адресу нас, випускників.
Роки невпинно промайнули,
Ми стали іншими людьми.
Приємно нам згадать минуле,
Коли прийшли сюди дітьми.
Боялись ми сказать хоч слово,
Лякало нас усе довкола,
Про те, що будемо скучати
Не думали ми ще ніколи.
А як згадаєм першу пару,
Знайомство з групою, коли
Ми один одного не знали,
Коли чужими ще були.
Були нам лекції в новинку,
Це ж два уроки без перерв!
Тепер для нас це звична справа
Довести сотні теорем.
А пам’ятаєте екзамен,
Який уперше ми здавали?
Здавалося, що страху більше
До того часу ми не знали.
А я пригадую той час,
Як вперше чудо смс
Стипендію нам принесло
І підіймало до небес.
Думки приходять про ту пару,
Яку ми вперше прогуляли.
За енки ті щосили ми
Тривожно так переживали.
Згадаю перший старостат,
Ваші слова «Грошей немає»
Любили ви мені понить,
Що їх в студентів не буває.
Цікавого було багато,
Ми веселились як могли.
Але прийшов час сумувати,
Бо скоро порізнь будем ми.
Розійдуться наші дороги,
Ми розлетімось хто куди.
Вже підкрадаються тривоги,
Омиті водами журби.
П’ять років пропливли мов мить,
Так швидко, що й не схаменулись.
Ми хочем, щоб життя стежки
З фізматом знову перетнулись.
Ми знаєм, що всьому кінець
Рано чи пізно наступає.
Від цього нам не утекти,
Та серце смутком огортає.
Ми стали рідними, тому,
І щосекунди, й щогодини
Не будуть полишать думки
Про цю фізматівську родину.
Спасибі всим, хто поруч був,
За вашу теплоту і ласку.
Прийміть уклін за те, що нам
Навчання видалось мов казка.
ID:
589906
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.06.2015 05:45:14
© дата внесення змiн: 26.06.2015 05:45:14
автор: Наталя Костенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
