Я і донині пам'ятаю
Мамину хату край села.
Хто там живе тепер- не знаю,
І як змінилася вона?
Хатинка біла, веселенька,
Жовтим підведена піском,
А біля неї чепурненька
Криниця з голубим дашком.
Ми там стрічали сині ранки,
Бігали босі по траві,
Козельці рвали і кульбабки
І з них вінки плели собі.
У коси бантики вплітали
Із лоскутів дуже простих,
Шили ляльки і одягали,
Ніби до шлюбу молодих.
Ми дуже бігати любили,
Гралися в гилки,..і в війни.
Город копали і садили,
Сапали, рвали бур'яни.
Біля криниці росли квіти-
Веселі, гарні, запашні.
Для нас вони були, як діти,
Хоч ми й були тоді малі.
Ми залюбки їх доглядали,
Плекали ніби матері.
Так ми росли і пам'ятали,
Що легше жити у добрі.
В сумні години і в погідні-
Зі мною спогади мої.
Дитинству кланяюсь сьогодні,
Воно чудове у добрі.
