Люлі дитинко, рідне пташатко,
ось коло тебе і мама, і татко.
Спи, моє серденько, люлі, кохане.
Завтра нам знову сонечко встане,
може… а, може, хмарка заступить...
Ген бо на сході градами лупить...
Ген бо на заході, мов на негоду,
сонце спливало червоно досподу…
Люлі дитино, спи мій синочку,
хай відпочинуть натомлені очка.
Ось янголята твій сон відшукали
та біля вушка на пóдушку вклали:
гарний, і сонячний, і веселковий...
Спи моя зіронько, спи моя доле.
Спи, поки спиться... і поки є хатка...
Є коло тебе і мама, і татко,
поки у дім нам біда не гукнула
чорно війною... де вічно поснули,
ті, хто хотів й не хотів воювати,
й чúясь матуся, синочок і тато...
Там вже лелека не сяде на стріху,
там ще догримує скривджене лихо,
довгі літá не рахують зозулі...
Пустка лише виколисує "люлі"...
Щемні виспівані рядочки... Страшно й уявиити, що чорна біда зі Сходу може увірватися і в наші домівки... Жодній війні немає виправдання, бо найперше страждають прості люди, а ті, хто граються нами, мов шахами, завжди у безпеці.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай Бог боронить усіх... Та на жаль, ніхто не застрахований ні від чого.
Дякую, Наталочко за відгук!
