Виплакані очі з горя, не з любові
Клясти до півно́чі та бажати крові
Заламати руки, вовком диким вити
Не пізнать спокути в тих, хто вже сповитий
В тих, хто розіп'явся на дитячій мрії,
Хто не попрощався, кістьми поле сіяв
Виплакати очі все життя сліпії
Правди усі хочем, а вона – повія
Дурість у пошані, волі не волієм –
Хай згниє останнє, бо віддать жалієм
Тим, хто розіп'явся слів в могилу кинуть
Клин у небо знявся, грішних нас покинуть
Грішних нас полишить у власній жадобі
Що на друзки кришить в двоголовім дзьобі
З горя, не з любові руки заламати -
Діти топлять в крові рідну Неньку-Мати...