Смеркає, і небо за гратами
Променів сонця лукавих.
Вилита соком гранатовим
Мить, наче сонячний спалах.
Хмари на кулях повітряних...
Небо сягло піднебіння.
Втомлений спекою літньою
Вітер спинився на віях.
Дихає вечір задимлений
Спаленим дубом в мангалах,
А за спітнілими спинами
Ніч медитує у травах.
Трохи би холоду й спокою,
Зливи зненацька і грому,
Щоб босоногими кроками
спішно втікати додому...,
щоб зупинитись окрилено,
час не пустити у прийми,
задивлено в небо задимлене
взяти когось у обійми...
