За святу, палку любов
П'ємо вина знов і знов.
За велику і пречисту,
За блискучу, променисту,
Що й душа не зна покою -
З різноликою такою.
А бува вона й сумною,
Надлегкою і крихкою,
Що згорає до останку -
Від зорі і до світанку.
Та я келих підіймаю
За квітучу і безкраю,
Що з початку й до кінця
Двом зворушує серця.
І хай пара, чиста й мила,
На Амуром даним крилах,
В сизій вранішній імлі,
Відштовхнувшись від землі,
Полетить у пречудові,
Перекупані в любові
Канцелярії небес, -
Щоб з'єднати рід увесь!
