Приблуда пес, весь стомлений й брудний,
Невпевненим, тяжким й понурим кроком,
Забрів у тихий, запустілий двір,
В нім на ослінці прямо під порогом,
У кільцях диму з люлькою в руці,
В задумі про своє, вдивляючись у вічність,
Сидів старенький, білим сивий дід,
Й про щось мугикав згадуючи пісню.
Вже стільки літ як він лишився сам,
Забули діти і нема дружини,
Відрікся хтось, а іншу поховав,
Тепер самотньо доживає днини.
І ось наспівуючи згадані слова,
Пускаючи між тим клубочки диму,
Він подивився на приблуду пса,
І в довгу мить їх погляди зустрілись,
Побачив дід у зляканих очах,
Все ту ж самотність та нестримну тугу,
Щось закололо і скупа сльоза
Котилась по щоці його підступно,
Махнув рукою: «Друже йди сюди…»,
І повторив ще кілька раз по тому,
А пес ще чуючи від каменів сліди,
Не вірив в доброту очей старого,
Та все ж пішов піджавши міцно хвіст,
Вдивлявся пильно і як завжди сумно,
Й приліг стривожено у чоловіка ніг,
Промовив дід: «Ось ми і разом друже »,
Погладив та тихенько знов повів,
Ще не закінчену й таку тужливу пісню,
В ній було все, що лилося з душі,
Й переповняло серденько невтішне.
В той вечір так ніхто і не дрімав,
Село не спало скривджене бідою,
Усе вслухалось в підвивання пса
Поміж рядків наспіваного болю...
ID:
599723
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.08.2015 22:11:40
© дата внесення змiн: 29.03.2018 10:15:02
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|