Б'ється хвиля неспокійно об човен мій,
Лається, плюється, розбиває.
Я хочу волі, волі від людей ось цих..
*
Залишилось не так багато часу,
І щоб не запізнитись я біжу.
Куди біжу? Ще зовсім я не знаю.
Для чого? Щоб не мовчати я кричу.
В бездонну синього мов небо море,
В крилаті постаті пустих людей
Я поринаю, бо там ще не бувало горе.
Поринаю не закриваючи очей.
Ще трішки, і наздожену простори,
Простори поля жовтого. В краї.
Де з кожним днем зникають зорі,
Де з місяцем вони лишаються самі.
Я забуваю слова неправди тих,
Хто вічністю мандрує лиш для себе,
Хто живе лише для радостей своїх.
І руку помочі мені від них не треба.
Мені не треба прозора їх душа,
Мені не треба почестей, омани.
Я закриваю двері, бо воля є така моя
Й пливу на власному човні морями.
