Слов’яни, кажуть, мирні від природи,
Землі, скарбів теж вистачало їм.
То хто ж тоді російські ці заброди,
Що із далеких прибули країв?
В людей стріляють, мучать, все руйнують
Так звані наші з півночі «брати»,
Створити Малоросію планують,
До Криму, до Одеси щоб дійти.
Легенди гіркнуть, що крові одної,
Коли з минулого всі факти оживуть:
Скільки разів на нас ішли війною,
Як зневажали дівчину, вдову!
Як хитрощами козаків купили,
Але і це була ще не межа.
А як Батурин у крові втопили?
(Старе й мале вмирало від ножа).
Обдерли Україну, наче липку,
Й рабом німим хотіли мать народ.
Хліб забирали, з банків – злота злитки,
І наш стогнав в ГУЛазі патріот…
Всім мозок затуманили на Сході,
Шматочок ласий хочуть теж забрать,
Безбожно крадуть наші знов заводи…
Чи ж може так чинити справжній брат?
І пруть в Донбас Порєченки, Кобзони,
Щоб після розстрілів розважить-здивувать.
А далі що? Невизначені зони?
Чи не пора дорослими ставать?
3.11.2014.
Ганна Верес