Де місяць обронив свою корону
Там, де бриніло водне шкло
Купались ми, кохались безборонно,
Легенд старих освоївши житло
Текли краплини по вогкім волоссю
І сови зносили калинові перстені
Озерних духів дальне відголосся
Вітало нас, неначе наречених
Ми бавились на травяному ложі
Спянілі від медових, диких груш
І піднімалися любовнії розкоші
На екстатичний і містичний Гіндукуш
Я стан твій обвивав снагою Нілу
Ти пахла нардом, димом, молоком
Я цілував тебе, богиню розімлілу,
Амброзію вбирав у смертну кров
Тулились міцно, аж клітина до клітини
І зміннострумний виникав зв'язок
Полого кучері із вигнутої спини
Зривалися у водоспад зірок
І я прохав тебе, моя Сивілло,
Так добре бути нам, кохана, вдвох
Поставмо же намети білі-білі
Бо нам являється сьогодні Бог
Тоді в знемозі ти в траву упала
Злетів цілунок – багровий листок
Це було в ніч магічну на Купала
Тоді ж бо кожен з нас пророк
Далеко десь стриміли Карфагени
Стояв поранений, хоч вічний Колізей
А нам вже інші раяли знамена
З історії про ощасливлених людей
27.08.2015