Під руку з старістю, з бідою на один,
Він брів самотньо поміж стін будинків,
По темних вулицях, пустинних і сумних,
Вслухаючись в дихання сонно-тихе,
Посеред бідності загубленого міста,
Тягнув ледь ноги та когось шукав,
В руці тремтливо доживала свічка,
Ридаючи в розпуці короткого життя,
І у сльозах її стікав на пальці віск все,
А вогник мерехтів й кидав за спину тінь,
Вихоплював в пітьмі розкидані фрагменти
Дороги та узбіч повз немічних будівль,
Висвітлюючи шлях для пошуків упертих,
Того кого нема, того хто десь все ж є,
І носиться питання у голові єдине:
«Кого скажи мені, шукаєш старче ти?», -
І раптом чується у відповідь: «Людину…»
