Тепло моє - таємний оберіг
Твого натхнення... Здавлює неспокій,
Тримає світ хижацький і жорстокий -
Прийди до мене з тисячі доріг!
Зігрію крила подихом душі,
Мережитиму ніжними словами
Буденні сіті, що висять над нами...
Хоч вік цей достобіса збайдужів,
Знайду спонук нетлінне джерело,
Зітру любов'ю з білини́ чорнило.
Одне солодке, тихе... ВІЧНЕ - "Мила" -
І сліз, і туги ніби й не було!
Щодня - у бій! Палає меч в руці!
Ідеш витками гли́бистого шля́ху -
Вершина, Еверест і знову - плаха...
Тікай в мої обійми з манівців!
Ми - як одне. Що за містичний збіг?
П'янке суцвіття ніжності та сили!
У ро́коті почуєш ВІЧНЕ: "Милий,
Вертай до мене з тисячі доріг!"
ах віку мій - кате мій!
і чому не мені так ці вувста промовили, і лікуючи, і ворожачи, і зачаровуючи?!.
довго між небом і землею я літав, а тут - такий прояв, сплеск відвертого і найкрасивішого почуття! а тут - сама Поезія в образі авторки постає, в такій любові постає!..
Уляна Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Як же Ви коментуєте красиво, аж серце завмерло... Дякую за вишуканість!
Чудова декламація під романтичну мелодію не може не лягти на душу! 
