"Людська душа - потемки. Чому ж так боляче від побаченого. Я ж щаслива з Деном. Я люблю його. Я давно це зрозуміла. Але Ігор, це щось інше, для мене це було завжди більше ніж дружба. Та з Деном я забула про це. Ні, не забула, просто це перейшло на задній план. Скажете я дура і не можу розібратись, що я хочу від того чи іншого? Може і так. А може я ревнива істеричка або ж власниця. Та чому так боляче? Дивитись на Дена важко, але й без нього неможливо. Заради нього я залишилась тут, знайшла роботу, сварюсь з мамою. Це про щось та й говорить. Я завжди надавала перевагу діям, а ніж словам. Просто ці дві людини, Манька і Ігор грали занадто велику роль в моєму житті, і я думала, що так буде і надалі, та ні, вони просто зруйнували те, що було. Можете називати мене егоїсткою, мені байдуже. Головне зараз, зберегти Дена."
Віра відклала щоденник, виключила лампу і вляглась біля найм'ягшого плеча. Ніщо не завадить їй бути тут і зараз.
Сьогодні вихідний. Вона так його чекала. Все спланувала. Сніданок разом, прибирання разом, похід в кіно разом, гуляння по парку разом, та відкривши очі, вона побачила лиш зім'яту пусту подушку і записку :"З'явились невідкладні справи. Вибач." Всі плани зруйнувались на очах. Пора запити горяч розчарування кавою. Це вже як наркотик. Ніщо не рятує, крім неї. Поговорити нема з ким. До Маньки рука не піднімається позвонити.Треба зібратись до купи. Що там по плану? Прибирання. Музику гучніше, думки тихіше. Потім все по плану, хоч і сама. Пора стати щасливою сама по собі, без чийогось впливу.Як тільки закінчила прибарання, почула звук смс. Відкрила. " Маленька, вибач, що лишив тебе саму в наш день, просто в Макса проблеми. Люблю тебе." Звук ще одної смс. " Пробач мене, я зрозумів, що ти єдина, кого я зміг покохати. Вибач. Ігор". І телефон випав з рук. Думки розсипались по підлозі. Такого повороту подій ніхто не чекав.Та Віра знала, кому вона хоче відповісти взаємністю. На 100%. Їй треба було встряски. Отакої, як ураган, швидкої і руйнучої.
