« …светлые года,
в лужах голубых – стекляшки льда.
…не повторяется такое никогда.»
Із пісні дитинства
Усе ще сняться ті, яких нема,
але були, як нерозлучні друзі.
Вибілює-викошує зима.
Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
а ми і досі – ч́ота у союзі.
Самодіяльні, мідні, духові
на три октави видувають гами.
І раді нерозлийводи так само,
як це було, коли ми візаві
із Лірою сурмили вечорами.
Веде труба і тягне баритон
мелодію навіяного вальсу.
Удари барабана й контрабасу,
альти із тенора́ми в унісон
Валєріка, Булата, Пєті, Васі...
І промовляє кожного ім’я,
яке у нас посіяне насіння.
Але не вимре нація моя.
І повертає на круги своя
на Заході обрубане коріння.
Маестро диригує уві сні.
І як же не проснутися мені
у колі генерації нової?
Усі ліричні і усі герої,
націлені на бойові пісні,
зачаті відшумілою війною.
