Життя завжди летить крізь товщу літ і зим,
Що змінюють і землю, і людину,
Чиєсь – у спалахах шумливої грози,
Чиєсь – в долонях сонячної днини.
І беручи собі у свідки час,
Воно свій шлях у Вічність прокладає,
Й людина, іноді і на слабких плечах
Несе свій хрест, де радість і біда є.
З польотом ластівки цей шлях не порівнять,
І сокіл інші має теж висоти.
Людина, мов бджола, готова все віддать,
Цілющий мед щоб принести у соти.
І коли віддано усе вже до дрібниць,
Вона й собою жертвувать готова,
Не вимагаючи золочених гробниць, –
Реальність це, а не модель фантома.
Нехай сивіють росяні стежки,
Твій дух, людино, з кожним днем міцніє,
Твій шлях життєвий, може, й затяжкий,
Він – твій, один на цій святій землі є. 3.08.2013.
Ганна Верес.
