Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Вітер за вікном - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Шостацька Людмила, 06.01.2016 - 07:42
Тіні війни...Якби їх бачили її безумні режисери,можливо,вони так не чинили б.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Сумний світ... Навіть тоді, коли зацвітають вишні... Навіть тоді..."
Marcepanivna, 15.12.2015 - 11:05
Надзвичайний вірш нехай привиди війни якнайскоріше покидають Ваші сни. Дякую за вірш
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння!
ptaha, 09.11.2015 - 17:14
пишіть, Артуре, і, можливо, жінка в білому піде від Вас, бо вона не має влади над тим, що вічне
Валя Савелюк, 09.11.2015 - 15:16
...вода знайшла щілину у монолітній запруді - вода вибереться (вибирається вже) на свободу...тут - дорога і подорожній по ній знову уже ІДЕ... Променистий менестрель, 09.11.2015 - 12:40
Ось вирішив і для всіх цього вірша все ж виставити на сайті... Десь і з Вашої подачі, дякую.Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, друже! Не очікував, що моя творчість буде мати такі резонанси...
Променистий менестрель, 09.11.2015 - 12:02
Так, Артуре - так як вбивства в любій іпостасі, як правило проти Богової моралі, то й відійти від цього дійства, хоч і обставленого людьми, як справедливий спектакль, буде не легко... Та часи не вибирають, в них живуть і... помирають...Добре написав... Я на початку своєї літературної творчості теж писав білим віршем...Ось наприклад: Клены, отчего дома белый стих Клены, отчего дома, Бередите вы душу И уснуть не даете, Всё зовете листвой… Вы всё так же зелёны, К небу ветви раскинув – Вы свидетели-очи Дней счастливых моих. Здесь прошло моё детство – Десять синих сиреней. Память прошлого шепчет: «Приходи по весне…» Запах майских ромашек, Запах трав перемятых… Вновь встаёт, словно парус Отчий дом предо мной. Вновь крылатою песней Я впорхну в своё детство, Где, раскинувши ветви, Тихо клёны шумят… В белой пене вишнёвой Утону, чародеем, И мальчишечьим сердцем Обниму всё вокруг. Клены, отчего дома Тенью в сердце встаёте, Хоть на миг нашепчите Свои думы весны; Свежий лист к моей ране Прикосните, родные, Оживите вы в сердце Негасимым огнём. Июль1979г. Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий поетичний відгук!
yaguarondi, 09.11.2015 - 11:16
неймовірно чисті, прозорі о́брази.за ними - дорога до істини - важка і потрібна серцю, дуже дорога́ доро́га Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий теплий відгук....
Олена Акіко, 09.11.2015 - 11:10
"немає повернення" із зачарованого кола війни цей вірш як холодний вітер страшних спогадів проймає до кісток
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння.... Це спрвавді так...
Світлана Моренець, 09.11.2015 - 10:22
Дивовижний вірш, Артуре! Глибина думок і почуттів людини, що пройшла крізь пекло. Це – надовго, але коженен вірш чи оповідь по пелюсточці зніматиме з душі напластований тягар. Ганна Верес (Демиденко), 09.11.2015 - 10:17
Буду писати замість віршівРеквієм. І то не на шматах паперу, І навіть не на листках клена, Буду писати реквієм На цеглинах... Сильно сказано. Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук і таке розуміння мого тексту!
Олекса Удайко, 09.11.2015 - 09:22
Ота біловбрана ще довго, певно, всім, то побував у горнилі смерті, Артуре!
|
|
|