Вуста і палець – примусовий жест
останнє «тсс» на видосі щербате.
Вуста і палець утворили хрест,
незмовчане одразу розпинати.
А як тебе умовчати, ну як
не вишептати вголос над водою?
Твоїх найпотаємніших ознак
торкаюся словами як рукою.
Два НЛО очей немов маяк,
в закутаних у біле чорних зимах.
Ім’ям твоїм не вимолитись як?
в оцих забутих богом пантомімах.
Де викосили ліс – там полігон,
та стебла вже вростають в полігони,
вуста і палець – це лише прокльон,
він тимчасовий, як і всі прокльони.
Коли глибину думки можна так гармонізувати і довершити Словом,що воно бентежить...хвилює...завмирає...пускає паростки в душі-то Високе мистецтво...Класика...
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глибоке спасибі, Ілеє, за, як завше, зворушливий коментар
Неймовірно, Майстре! Вже настільки філігранно оперуєш словами, сплітаючи з них довершене мереживо Поезії, що висловити враження від прочитаного стає важко, але я все ж старатимусь)
Неповторно, по-мистецьки смачно... зрештою, все, що народжується у твоїй поетичній майстерні - шедевральне Натхнення тобі!
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пронизано гіркою тугою про пережите. Страх звучить перед майбутнім, чи не повториться минувшина.
...не вистачить сили усіх проголошених слів
Щоб у грудях оті недомовлені – заколисати
Щоб тихіше гули як заглушена совість Пілата
Коли знов відгукне чужина замість рідних богів
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Посіріло від туги полотнище білих віків" і біль витискає з очей непрошені сльози, а грози вогняні гримлять, плюються вогнями... Дуже проникливо, Тарасе!
Тарас Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00