Мені здається, все уже написано,
І безлічі талантів раніше народилися,
Моя мрія була, та не здійснилася,
Вподобають поети тими рисами...
Мені здається, що вірші не творяться,
Зникає гнів з очей сумними римами,
Рядки стають невидимо незримими,
Читаю я з новин, що в світі твориться.
Мені здається, сонце не засяяло,
А скрізь нудьга, дощі пливуть за хмарами,
Не грає снів веселка морем й барвами,
Спілкуєшся ти з безліччю, з нездарами;
Стаєш таким, начхати на умовності;
Немов, пройшовся землетрус за колами,
Були рядки безжалісними, кволими,
Ти думаєш: «А де візьму бадьорості,
Знову творити, віршувати і надіятись
На добрий шлях, перекладів міграцій?»
Та вже не хочеться гучних овацій,
Несила більше віршуванням мірятись.
Жаль, час пройшов, та знов мені здається,
Що вірний подив мудрості й нудьги
Реального писати не змогли.
Натхнення є, невже воно минеться?
Це правда, а все ж таки здається,
Моє натхнення більш не повернеться…
09.01.2016 р
https://vk.com/vyshnevyi_tsvit
