Я тебе намалюю в весняній одежі,
Я тебе намалюю в квітневих гаях -
Краплю сонця додам хай воно обережно
У картину вкладе ніжних променів стяг.
Краски літа знайду у твоєму волоссі -
В нім квітують і пахнуть сади неземні!
Намалюю там все що мені не вдалося,
Що закрито було в цьому світі мені.
Брів весняний струмок ніжно втілить палітра
І озера очей з милим плескотом вод,
А у водах цих гомін травневого вітру,
І липневих лісів чарівний хоровод.
Тонким пензлем з роси намалюю я губи
Їх рожевий танок передасть акварель,
Їх любити несила, та як не полюбиш
Те що в творах своїх полюбив Рафаель.
Всі художники світу шукали натхнення
Серед квітів весни і небес висоти,
І в думках про красу вони знали напевне,
Що колись на землі просто з'явишся ти.
Їх мадонни, їх музи, красиві звичайно,
Але ти вище всіх чарівних й неземних,
У тобі розквітає вогонь життєдайний...
Ну чого ж йому можна навчитися в них?
Хай сумують поети, хай плачуть герої -
Ну куди ж їм без твої простої краси?
От і я вічний світ розколов би надвоє,
Щоб тобі ці частини в руках принести.
Я тебе намалюю, і ось на мольберті,
Буде вічно цвісти і летіти у даль
Тонкий обрис плечей у нічній круговерті,
І лиця незабутня і легка печаль.
Я змішаю всі краски і створю з них нову,
Цю красу розіллю біля лагідних рук,
Хай доповнить вона їх тепло й колискову
Заспіває зимі, що розлилась навкруг.
Я тебе намалюю, хай я не художник,
І для чого здавалось мені цей порив?
Та бажання творити існує у кожнім,
Хто хоч раз у житті до безумства любив.
Хто хоч раз відчував розмаїття печалі,
Біль розлуки і трепет від сяйва очей,
Той у серці знайшов свою чашу Грааля,
Хоч із неї йому не дістався єлей.
Намалюю тебе, саму ніжну й єдину
І нехай пух зими красить в біле гаї,
У самотності дні ця прекрасна картина
Буде гріти мене, наче руки твої...
