Залишаєш, часто ти йдеш,
Помираю, крихтами, теж,
А кожна мить, мов рік,
Повернешся, глянеш як знов,
З’єднанням поглядів немов,
І разом були вік.
А як зв'язок знов обірветься,
Із болем у клубок вернеться,
Нить,
- Ти відлетиш у інший вимір,
Ніби і не відчувала нині,
твій ніжний шкіри кашемір.
Це зором я намалювала,
На дотик ти, можливо, шовк,
Можливо дійсності вульгарність,
Природи вершена старанність,
Твоїх очей неситий вовк,
Мене всю спалить не на толк.
Та я готова вам піддатись,
Тільки ж скажіть, що правда все!
Не справа тільки догадатись,
Я вас прошу, прошу в лице!
Не джентльменська тая справа,
Щоденне мучення – отраву,
Вливати в мене і у вас.
І повз ходити, оминати,
І знов очами чарувати,
І думати все заставляти,
Чи час...
Давайте ж раз хоч посміхнемось,
Із відчайдушністю зберемось,
І врешті разом тай нап’ємось,
Джерельної життя води?
Так легко перемалювати,
Достатньо просто дати знати,
Що теж тут ви.
Ви просто більше не чекайте,
Беріть мене і забирайте,
В мить,
І не паліть очей надію,
Бо я ж напевно вас зумію,
Полюбить.
ID:
636728
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.01.2016 13:18:50
© дата внесення змiн: 18.01.2016 13:49:34
автор: Дамірант
Вкажіть причину вашої скарги
|
