Слова без змісту здавались прісними,
у тебе в зіницях розширених тісно так,
що думи твої передумані писались наскрізними,
ми були святими і грішними, але вагомо різними.
прошиті листи у зіниці ставались мереживом,
вбивались у шкіру, вростали у скроні наживо,
що руки торкались на дотик, ламаючи важелі.
ти граєш по ребрах продумано, мелодія заживо
вростає у шкіру серпневими сліпими зорями,
мов груші в саду, що солодко-солодко, майже біло,
що пальці синіють від дотику, ласкавого, невмілого.
і музика твоя, мов нектар, тече повільно жилами.
серед сірих мурованих стін ми нерозкаяні вижили,
і не важливо, що вітер стирає сліди… були ми,
вірили у щось вічно вічне, те, що пронизує крилами
терпкого вина із долонь твоїх, сп’янілих звуків,
щоб струни порвати від цих дистанцій,
щоб у стетоскопі шалений гарячий стукіт,
слухати під дощем солоний присмак розлуки.
неодмінно по скронях краплі з твого мегаполісу,
відгомін далекої зливи , твого грішного голосу.
твої очі невпинно втягають у чорну діру, космосом
розливається срібло по лабіринтах зримого хаосу.
ми були святими і грішними, але вагомо босими,
щоб йти на дотик, щоб жити під небом мокрої осені,
і свідомо не ставати ніколи достатньо дорослими,
щоб вірити в небо вище, і не ставати млосною
втіхою для пустих перехожих на перехресті,
під музику твоїх космічних сердечних травестій
не втрачати своїх рукописів, але не губити тверезості,
щоб знову тебе вкотре не впіймано залпом
щоб знову так терпко, мов вперше, неквапом
мовчання молитовне твоє безголосим храмом
кохати тебе, кохати невпинно, і закохатися раптом…
ID:
639154
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.01.2016 21:58:46
© дата внесення змiн: 27.01.2016 22:44:11
автор: Іра Табак
Вкажіть причину вашої скарги
|
