І були бурі,
що гірше смерті.
І було пекло,
де я – сама.
Шукаю очі твої відверті
Крізь цього люду –
Тебе нема.
І було холодно так, неначе
Твої слова всі –
торішній сніг.
А ти лишив ,
як завжди,
на здачу
В цім світі саму мене проти всіх.
А потім – сльози.
Як добрий звичай
Твоє стандартне :
« Мала, пробач».
... Ховати правду у жах і відчай,
Що ти – найкраща з моїх невдач!
А після в звичку ввійшла байдужість –
Я їй програла в цій боротьбі.
З останніх сил я шукала
мужність
і трохи гідності
У тобі.
Та всю любов –
Що була –
До краю! –
В мені ти знищив
забув
і
стер.
І я лишилась сама.
Не знаю,
Як бути далі мені тепер?!
А ти такий же...
Живеш – як знаєш.
Та твоє серце мені – тюрма.
... Ти поруч погляд мій ще шукаєш,
Але давно мене тут нема.