Так, якось склалося в моїм житті,
Що всі навколо полюбляють біль,
Хтось це навмисно, хтось у забутті,
Та всіх об'єднює єдине - ціль...
А я терплю.. терплю уже роки,
Й чекаю, як завжди, погоди з моря.
Отак вже склалось : я пишу листи,
Й не зна ніхто, скільки в них горя...
Отак буває.. скажете, що ні ?
Я почуття сховала так глибоко,
Щоб їх ніхто не бачив навесні.
Й не затягло в оте людське болото.
У кожного свій біль ... до божевілля..
Душа уже така, наче розп'ята..
Мій біль у тому, що пишу листи..
Та шкода, що листи без адресата...
