*( Підглянута бувальщина )*
У мене на дивані завівсь лежачий поліцейський.
Лежить - команди подає - туди не лізь, туди не йди,
ти те подай , ти те зроби.
А я, як та прилежна дама, що право порушить не спішить,
кручусь, верчусь - то те подам, то те візьму,
то ху́тцем швидко побіжу - куплю смаколиків йому.
А він, як той кабан, лежить хропе, команди подає -
ну що вже там, хутчіш подай,
ну де ти там, я зачекавсь.
Терпець ввірветься скоро мій.
Та скільки ще таких лежачих кабанів,
лежить й прочовгує дивани ?
Зізнаймось жіночки - самі ж у всьому винуваті.
Лежать зачовгані штани з великим пузом на дивані
і тільки голос хриплий подають -
ти те подай, не лізь, не йди.
Мабуть піду, і мабуть, вже наза́вжди,
бо той лежачий командир вже виїв нутрощі мої.
Життя велике і величне, але у мене тільки пузо те,
що все кричить, команди подає.
А жити як ?
Коли життя залишиться для мене ?
21.02.2016 р.
Людмила Яблонська.
