Маленька моя умоглядна тиша,
Не лізь так безвідносно за шкіру,
Тобі там надто боляче буде бути справжньою,
Кричати станеш, як і я, вже не тільки звіром
Щоночі, щодня, що часу, до самого сну споглядатимеш,
До крові на губах сьогодні заговорилися
Зіниці вицвіли і припали пилом делікатності,
Ми занадто сумні та невиліковно непідпорядковані
Пробач, що я тебе тоді до безпам’ятства занапастила
Вернулась.
Не лізь за шкіру.
Так боляче.
Дивись же.
Самотні з тобою.
Так добре.
До жадання, так просто.
Не журися, що нам не співатимуть ночі
Ми разом, нарешті скажи, що ти хочеш -
Не бійся. Ми будемо дихати відчаєм,
А після світанку ми впадемо в космос,
Усі чорні душі оглянемо в скельця,
Ти знаєш, я надто була хорошою,
А ти, моя тиша узялась за милість
Так довго зі мною говориш ти пошепки
Не треба, не плач. Я - до тебе назавжди.
Стихаючи будем складати прошарки
Ще невивчених нами суверенних людей…
