Коханий мій, а я - твоя дружина...
Нам Доля стелить шитий рушничок.
Скажи: яка невідана причина
Стоптала раю ніжності росток?
Шукали губи вуст моїх несмілих...
Нірвана... Стогін...Шепіт: я твоя...
В раю-Едемі плід зірвала, милий,
І віддалась... Тобі я віддала...
Уся твоя: до мислі, до клітинки -
В Любові розчинилась, наче в сні...
Оце і є звичайне щастя жінки -
Віддати все? І ти? І ти мені?
У лоні - плід жагучої любові,
Вуста ж твої - один звірячий скрик...
І рвана рана - квітка з болю й крові -
Від рук твоїх, тих ніжних рук твоїх...
Упала ниць - та краще б я умерла...
Оця любов - і є моє життя?
Учора - "люба", а сьогодні - жертва?
Де сили взять? А я ж твоя... Твоя?
Коханий мій, а як же ми з донькою?
Вона -в мені, обоє нас - у ній...
Вона живе і дихає зі мною...
Їй треба щастя - маму й тата їй...
Банально все - до відчаю банально:
Оця любов, твій скрик - і пустота...
Душі пустеля висиха, печальна...
Хто я? Хто ти? Вродила гіркота...
Ти - чоловік... Була - твоя дружина...
Щоб жити, сили дай мені, Господь...
Не дай забути, що я є людина -
Живого Світу я душа і плоть.
Сумно...та поезія чудова!
