Сьогодні в моїй голові так приємно шумить...
В пів тона - розмова, і блюз - імпровізом з естради.
І терпкість сухого вина спонукає: на мить
Твоєї руки теплоту мимохідь заласкати.
Схилились близенько. Торкнемось плечима ось-ось,
Аж душно стає у маленькому чорному платті...
Я навіть не знала, що можна жадати когось
Так сильно - до іскор в очах як оті, що в багатті.
Ти млосно так мовиш про те, що приїхав із Татр,
І сніжні вершини достойні лягти в гобелени.
Не зваблюй мене! Я і так ледь тримаю театр,
Палаючи заживо там, під щитом Мельпомени.
Ми - погляд у погляд, і я - закусила губу,
Як десь під столом ти лоскочеш відкриті коліна.
Твій подих - на шиї, і твій одуряє парфум.
Ти бачиш, ти впевнений: буду твоя неодмінно.
Я вся тріпочу, мій до тебе магнітиться стан,
І з кожним ковточком триматися важче і важче...
О, боже, де ж важіль знайти, щоб зірвати стоп-кран?
Але ж ти так близько... І вабиш... І маниш... А нащо?
Між нами у затишку зали спалахує хіть,
Що буде горіти до ранку яскраво, як ватра.
А поки - в моїй голові так приємно шумить.
А з серцем, як Скарлет, я теж розберусь, але завтра...