То ж відізвися, де ти є,
Моє невипите кохання.
Зустріну я колись тебе,
Чи ти лиш мрія віршування?
Та певно – ні, покіс один,
Стандарт пресує досконалість,
І крутить сексуальний млин,
В омріянім вбиває радість.
Все ж де ти, нумо, відізвись!
Та в пустоті зникає голос.
Надіюсь, що знайду колись…
Любові никне тихо колос.
