У краю неляканих метеликів
Розлилася спека медоносами.
Синій дзвоник з оксамитним келихом
Вмисне зачеплю ногами босими.
Біля шляху полини сторожею,
Стежка поміж них біжить лощиною.
Затишний цей рай із ласки Божої
Здавна звуть малою батьківщиною.
Синь вгорі напоєна нектарами,
Синь земна – у джерелі кремнистому.
Літо на горбку в суничнім мареві
Розкидає ягоди намистами.
Загублюся у світах некошених,
До небес торкатимусь долонями,
І до мене, сонцем запорошені,
Усміхнуться рудуваті соняхи.
04.07.2016р.
так, усміхнуться такому щирому серцю і душі відкритій. якщо і чоловіче серце зачерствіле так розкривається, то що вже говорити за природу душі жінки і її таке гармонійне поєднання з красою свту цього.
щирістю почуттів, любов"ю і життям повниться ваше слово. і як це треба нині, і наш меркантильний і приземлений час!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все більше відчуваю потребу у позитивних. світлих віршах.
Дякую Вам щиро!