У звабу ночі бузок білий
Чарівно так, гукав у сад.
І я лебідкою несміло
Йшла у весняний зорепад.
Тьмяніли в місячному сяйві
Мої загублені слова.
Мережива прозорі - зайві,
Де сріблом світиться трава.
Чи то видіння, чи примара.
Та хтось стояв у тім саду.
І місяць, наче повна чара
Розлив оману золоту.
Поворушитися боялась.
О Боже праведний, скажи -
Чому ж так довго я збиралась,
В саду зустрітись на межі?
Коли гукали півні ранок,
Магічні не знайшла слова
Пелюсток білих ніжний танок
Сховала сива голова.